Задаємо у пошуковій системі браузера два слова – “молоток” і “клепач”. Бачимо – широко вживаний молоток має масштабну етимологічну лінію, а український “клепач” – лише вузьке словникове трактування.
Чому?
Спробуємо розібратися.
Спершу – в етимологічних особливостях цих двох слів, а після цього – у корінних аспектах лінгвістичної політики минувшини і сучасності.
Етимологія – наука про слово як розділ знань, який вивчає походження слова та встановлює його лінгвістично-процедурну спрямованість, що необхідно для розуміння походження слова.
Завдяки порівнянню слів з давніх текстів зі словами інших мов, етимологія відновлює історію слів: як вони виникли у мові, первинне (справжнє) значення, їхнє джерело та зміну їхнього значення.
Питання до відповідних міністерств і поважних експертів: чому нікого не хвилює питання етимологічної якості лінгвістичної складової, як цеглини у процесі зведення фейкових інформаційних джунгів. Споживачами цього контенту є пересічний українець, якого уподібнили до піддослідної мавпи через систематичні підміни початкового значення вживаних слів, що формують наше світовідчуття.
Ми, як самоорганізована група горизонтального демократичного суспільства заявляємо: такого рівня питань не виникає у високопосадовців тому, що вони не орієнтуються у новому явищі комунікаційно-контентного дизайну інформаційних середовищ і контенту, як елементу культурного коду країни.
Відтак інформуємо вас, що у Московському національному університеті на кафедрі світової політики (яка функціонує лише на платній основі), кафедрі державного управління, кафедрі інституту країн Азії і Африки, кафедрі філософії та історичній кафедрі відкрита спеціальність “політичні інститути, етнополітична конфліктологія, національні і політичні процеси і технології”.
У цьому місяці студенти МДУ (Московського державного університету) беруть участь у креативному івенті “NOW. Як влаштована сучасність”. На цьому заході для молоді Москви буде представлено Деніела Міллера (Daniel Miller) – Зігмунда Фройда нашого часу, який є батьком нового напряму науки – цифрової антропології (Digital anthropology).
Digital anthropology вивчає взаємодію людини і цифрових технологій, тобто наших взаємин з інтернет мережею. Деніел Міллер є, по суті, цифровим психоаналітиком.
Якщо говорити про це мовою аналітики, то все це – процес формування дискурсу та інструментів різноформатних сюжетних сценаріїв, насамперед, для інформаційної війни за культурні коди глобального світу.
Пропонуємо для ознайомлення креативну ініціативу безпекового напряму з моделювання етимологічного дослідження культурного коду слова “клепач” як ритмічно-лінгвістичної форми подовження енергетики української нації сьогодні.
Вік раннього заліза у Центрально-Східній Європі ділять на два періоди: гальшт VII-VI ст.до н.е. та латен V-I ст. до н.е. Перша назва походить від австрійського селища Гальштат, що розташоване на березі озера з тотожною назвою на відстані 15 км від Зальцбурга, а друга – від назви городища у Швейцарії Ла Тен (La Tene).
У Карпати залізо приходить разом з куштановицькою добою 600–300 рр. до н.е. Назва “Куштановицька” присвоєна за традиційним світовим рецептом від назви першої геолокаційної прив’язки місця виявлення унікальних археологічних артефактів, як то Розетський камінь, чи “Шумерська доба”. Артефакти куштановицької культури в основному відомі за дослідженнями могильників у селах Куштановиця, Колодне, Білки, Голубине, Невицьке. Саме тоді починає формуватися сучасна поселенська структура Закарпаття. Якщо поглянути на карту куштановицьких поселень, вона нагадує “Мале закарпатське коло” – екскурсійний маршрут, що має протяжність від Ужгорода на Мукачево – Сільце – Хуст, а звідти через Виноградів і Берегово повертає назад. На цьому кільці – шість районних центрів, більшість середньовічних замків і практично всі куштановицькі пам’ятки. Разом із залізом на територію Карпат приходить містичне явище – мистецтво ковальства.
Явище ковальства стає міфологемою, яка створює інструменти для видобування їжі, будівництва, згодом, за допомогою клепача починають лагодити транспорт, виготовляти прикраси і найголовніше – зброю. Люди сприймали коваля, як транцендентну особистість між світами сутностей «Яв, Прав, Нав».
Виходить, що коваль створював всі функціональні речі, що уможливлювали комфорт у житті людини того часу, а також відкривали можливості стати відомим (воїн-герой) чи привернути до себе увагу через прикраси на тілі.
Коваль – Стів Джобс тодішнього часу.
Гадаю, що вже для усіх, як хмара над головою, нависло питання: а як же ковалю вдавалося все це роботи?
Клепач, горн і наковальня – ось три чарівні слова, що відкривають можливості у ковальському мистецтві. Уявіть собі, наскільки важливим є етимологія слова «клепач» для Українця? А цифрова мережа дає лише одне слово, як етимологічний ряд в пошуковій системі – молоток. Наш культурной код навіть не в спам потрапив, а взагалі в цифрове небуття.
Нейтралізація історії слів: як вони виникли у мові, первинне (істинне) значення, їхнє джерело та зміну їхнього значення є нічим іншим, як спробою підрива ментально-історичних засад державності.
Запрошуємо відчути історію слова.
Соціодрама – “Клепач”.
Соціодрама, як метод дії, полягає у драматургічному моделюванні проблемних соціальних ситуацій, з метою зниження соціальної напруженості та групового протистояння. Драматичне моделювання буде виражатися у відтворенні обрядових алогоритмів дій за допомогою перформативної мистецької практики.
“Клепач”, як ритмічна форма подовження енергетики української нації, утворить середовище музичної просторової композиції, що матиме обрядову драматургію. Обрядові алгоритми відтворено завдяки партнерству з науково-дослідницькою лабораторією української літератури та фольклору Закарпаття при «Ужгородському національному університеті».
Клепачем, окрім кування, також було заведено бити на сполох, тобто, повідомляти про стихійне лихо, скликаючи громаду до спільного гасіння пожежі, боротьби з повінню (цю останню функцію і в наш час било виконує в сільській місцевості) та ворогом під час війни. Саме традицію культурного (інструментального) ґвалту клепачем ми відновлюємо у нашому техно-театрі відповідно до етимології лінгвістичного коду України.
Образ сучасного воїна не має відповідного комунікаційно-контентного дизайну, що мав би розкривати усю глибину зв’язку кодів Української Землі – героя – майбутнього країни.
Україна – це середовище життя, де завжди існували унікальні енергетичні коди: пісні, обряди, вбрання, забави, ремесла, казки. Для епохи четвертої промислової революції, про початок якої було заявлено на всесвітньому економічному форумі в Давосі 2016 року, саме креативні (творчі) індустрії – є трендом майбутнього. Тому ми відновлюємо традицію і надаємо їй сучасний енергетичний ритм.
Трансцендентні образи: мавка, чугайстер, дводушник існують і в цифровому міфі…
Удар (kiсk) клепача об метал було оцифровано (за допомогою спеціального обладнання) і покладено в основу бас-бочки техно музики, яку було створено електронним композитором Олександром Кіреєвим на цифровій робочій станції Ableton Live.
Окрім куштановицької культури, що відкрило явище ковальства, Закарпаття має унікальні архітектурні енергетичні коди – замки (об‘єкти культурної спадщини України).
Від ордену тамплієрів (Середнянський замок) до графа Сен-Жермена тягнеться через гори алхімічний шлейф їхньої історичної пам’яті.
Як для коваля клепач, горн і наковальня є інструментами уможливлення ковальства, як явища, так і для замку є свої рецепти сакрального таїнства власного енергетичного життя. Історії про алхіміків, таємні ордени та братства усім знайомі, але етимологія таємниці твердині криється у колодязі, підвалах і тунелях, що «прошивають» всі без виключення замки. Саме форма тунелю, колодязю, підвалу, за своєю геометрією, утворює “пряму бочку”, яка лежить в основі звучання техномузики, як музичного напряму взагалі. Таким чином поєднанно транцендентну функцію клепача з атмосферною містикою алхімічних кодів підземель замків.
Соціодрама, як інструмент “м’якого” культурного спротиву – це двері у справжнє, де все ще існує відповідальність за тонкі лінії культурних ландшафтів світу – людські цінності.
Всерединікоду – білет на свободу.
Євген Забарило, голова ГО “Культурна платформа Закарпаття”.
